Державна установа « Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України»

«Гаряча» телефонна лінія 

тел. 

(0352) 52 - 81 - 83

за адресою:

46008 м.Тернопіль, вул. Федьковича,13; 

E-mail: 

МОЗ України Тернопільський областий лабораторний центр 

teroblses@mail.te.ua


Що потрібно знати про інфекційний мононуклеоз


Інфекційний мононуклеоз (залозиста гарячка, хвороба Філатова, моноцитарна ангіна) –це гостре інфекційне захворювання, що перебігає з гарячкою, ознаками тонзиліту, генералізованою лімфаденопатією, збільшенням печінки і селезінки, появою атипових мононуклеарів у крові.
Найбільш вірогідною є вірусна природа інфекційного мононуклеозу. Більшість авторів вважають, що в етіології захворювання основну роль відіграє вірус герпесу людини типу 4 (Епштейна-Барра), який впливає на лімфоїдно-ретикулярну тканину. Потрапляючи в організм через дихальну систему він вражає епітелій ротоглотки, потім з потоком крові - регіонарні лімфовузли. Збудник може тривало персистувати в організмі у вигляді латентної інфекції.
Вірус Епштейна-Барра – дуже поширена інфекція, до 5-річного віку понад 50% дітей заражаються цим типом і у більшості він не викликає серйозної симптоматики захворювання. Причому, інфікованість дорослого населення за різними даними становить 85-90% і лише у деяких дітей або дорослих цей вірус виявляється симптомами, які прийнято називати інфекційним мононуклеозом.
Джерелом інфекції є хворі (заразні з перших днів захворювання), реконвалесценти (заразні до 6 місяців після одужання); а також вірусоносії - здорові люди, які перенесли безсимптомну інфекцію. Вважається, що збудник міститься в секреті порожнини рота і виділяється зі слиною (з моменту закінчення інкубаційного періоду і протягом 6-18 місяців). Основний механізм передачі - повітряно-крапельний. Не заперечується можливість контактного (при поцілунках, через руки, іграшки та предмети побуту), аліментарного (через воду, харчові продукти) і трансфузійного (при переливанні донорської крові) шляхів передачі інфекції. Зараженню сприяють скупченість, користування загальним посудом, білизною, тісні побутові контакти.
Захворювання малоконтагіозне, зустрічається переважно у вигляді спорадичних випадків, проте можливі сімейні та групові спалахи. Хворіють переважно діти і підлітки, дорослі до 40 років. Характерна зимово-весняна сезонність. Імунітет після перенесеної хвороби стійкий.
Інкубаційний період може тривати від 2 до 50 днів, найчастіше – 12-20 днів. Захворювання розпочинається гостро. Діагноз виставляється на основі характерних клінічних симптомів та змін в загальному аналізі крові. Розрізняють такі клінічні форми інфекційного мононуклеозу: типові та атипові (безсимптомні, стерті); за тяжкістю – легкі, середньої тяжкості і тяжкі; за перебігом – неускладнені, ускладнені, рецидивні. Для лабораторного підтвердження діагнозу використовують серологічні реакції. Інфекційний мононуклеоз закінчується повним видужанням. Ускладнення трапляються рідко, але можуть бути небезпечними для життя. До них належать гостра гемолітична анемія, менінгоенцефаліт, полірадикулоневрити, пневмонія, отит.
Хворих госпіталізують в інфекційне відділення за клінічними показами або ізолюють вдома. За контактними особами здійснюють медичне спостереження протягом 20 днів. Специфічна профілактика інфекційного мононуклеозу не розроблена. Неспецифічну профілактику здійснюють шляхом підвищення загальної та імунологічної резистентності організму.