Державна установа « Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України»

«Гаряча» телефонна лінія 

тел. 

(0352) 52 - 81 - 83

за адресою:

46008 м.Тернопіль, вул. Федьковича,13; 

E-mail: 

МОЗ України Тернопільський областий лабораторний центр 

teroblses@mail.te.ua


Реформа чи знищення служби профілактики?


У відповідності до Указу Президента України 2004р., друга неділя жовтня День працівників державної санітарно-епідеміологічної служби України. Півтора року тому служба постановою Кабінету Міністрів України ліквідована, а свято залишилось, як згадка про неї, яка більше 100 років стояла на сторожі охорони здоров’я людей. В найважчі періоди випробувань для держави, працівники Держсанепідслужби завжди були не передових рубежах - долали особливо небезпечні інфекції, організовували та контролювали виконання вакцинації населенню, контролювали дотримання санітарного законодавства у всіх сферах діяльності держави, охороняли кордони від завезення в Україну інфекційних хвороб, проводили гігієнічне навчання та санітарно-освітню роботу серед населення, здійснювали лабораторний контроль у всіх сферах життєдіяльності людини.
Це була потужна фабрика профілактики захворювань людей! А що маємо взамін недолугим реорганізаціям? За останні три роки служба, як така перестала існувати. Вже вчетверте піддана трансформації в невідомо що і це ще не кінець, оскільки знову її залишки в стадії реорганізації.
На цей раз МОЗ хоче зробити нове утворення: існуючі обласні лабораторні центри, як залишки санепідслужби, об’єднати з чотирма різнопрофільними медичними службами. Щось подібне вже було створено під егідою Держпродспоживслужби, куди увійшла частина держсанепідслужби. Але це ще не все, новостворені об’єднання мають перейти на регіональні рівні в т.ч. фінансування.


А як тоді бути з єдиною, цілісною, державною системою боротьби з небезпечними хворобами, в першу чергу інфекційними? Як тоді реалізовувати вимоги Європейського союзу щодо громадського здоров’я, – де 70% ресурсів, виділених на охорону здоров’я людей, повинно бути скеровано на попередження захворювань людей і лише 30% на лікування. Хто це повинен робити?
Які наслідки так званих реформ? На жаль, дуже сумні. Втрачається кадровий потенціал висококласних фахівців профілактичної медицини, втрачається матеріальна база, в державі нестримно зростає інфекційна захворюваність серед населення і не тільки інфекційна.
Якщо колись в Україні реєструвалися 10-20 спалахів небезпечних захворювань в рік, то це ставало предметом серйозних розслідувань з відповідними наслідками на рівні МОЗ, органів влади та інших. А що тепер? За 2016 рік в Україні офіційно зареєстровано 166 спалахів інфекційних хворіб. Цього року за 9 місяців вже 167! Чому так стається? По-перше, повна безконтрольність. Хто що хоче, те й робить! По-друге, різко серед населення втрачається колективний імунітет до багатьох інфекційних захворювань. Щоб певна інфекційна хвороба не проявлялася – потрібно, щоб було щеплено не менше 95-97% людей. Сьогодні імунопрофілактика практично розвалена. Державний календар щеплень не виконується, держава не постачає вакцини, а якщо і надає, то в далеко недостатніх кількостях. По-третє, розгорнулася велика антивакцинальна кампанія. Не контролюється питання належного зберігання та транспортування вакцин. Ми досліджуємо рівень імунітету в населення, він щороку катастрофічно знижується. Це бомба сповільненої дії! Можна лише здогадуватися, яка епідемічна ситуація нас очікує в недалекому майбутньому, якщо не будуть вжиті радикальні міри по виправленню ситуації.
А що робиться на об’єктах, які контролювала санепідслужба? Практично всі спалахи в дитячих закладах і закладах громадського харчування відбуваються з причини грубого порушення санітарних норм і правил, дотримання яких зараз ніхто не контролює. А чого варті так звані нічні зміни в супермаркетах, де весь непотріб за ніч переробляється, а зранку реалізується населенню. А що робиться з ринковою стихійною торгівлею, з так званою ущільненою забудовою населених пунктів, за рахунок якої вже й нікуди подітись нашим дітям. Ці питання теж скрупульозно контролювались службою, як і питання умов навчання, харчування і оздоровлення дітей, умов праці на всіх виробництвах, контроль проходження обов’язкових медичних оглядів. Тепер ця робота проводиться чисто формально. Як наслідок – хворі на туберкульоз діти, підлітки, працівники так званих декретованих контингентів – вчителі, продавці, медики, не рідкість зараз і наявність цілих сімейних вогнищ інфекційних захворювань.
Люди за свої мізерні доходи не можуть вберегти себе від тих інфекційних небезпек, які їх чатують на кожному кроці. Це повинна гарантувати держава! А як насправді? Для прикладу, проколов ногу, чи покусала тварина, спасайся як можеш – їдь до Польщі за потрібними препаратами. Там чомусь є, а в нас немає сироваток, глобулінів від сказу, правця та інших недуг!
І знову постає риторичне запитання: потрібна чи не потрібна профілактична медицина державі? На словах чиновники твердять: – так потрібна, для цього і робимо реорганізацію. Але що це за реорганізація? Коли все те, що десятками років налагоджено ефективно працювало,розвалено, а нове взамін не зроблено і невідомо чи найближчим часом буде зроблено? І чому повинні через такі недолугі реформи страждати прості українці?

В.о. директора
ДУ «Тернопільський ОЛЦ МОЗ України»,
Головний державний санітарний
лікар Тернопільської області
1998-2012рр. С.С. Дністрян

 

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на www.terses.gov.ua